Дифтерія — це небезпечне гостре інфекційне захворювання, спричинене токсигенними штамами бактерії Corynebacterium diphtheriae, яке передається переважно повітряно-крапельним шляхом. Попри наявність вакцинації, хвороба й досі залишається ендемічною в багатьох країнах. До впровадження вакцинації дифтерія характеризувалася періодичними підвищеннями захворюваності кожні 5-8 років і зимовою сезонністю.
Чим небезпечне це захворювання та так йому запобігти, роз’яснює лікар-епідеміолог Вінницького ОЦКПХ Дар’я ГУШАН.
Джерелом інфекції є лише людина — хворий або бактеріоносій. Передача можлива під час кашлю, чхання, тісного контакту з виділеннями з дихальних шляхів чи ураженої шкіри, рідше — через предмети побуту та харчові продукти. Інкубаційний період триває 2–10 днів.
Клінічні прояви залежать від рівня антитоксичного імунітету. У щепленої особи може розвинутися носійство дифтерійних збудників, чому сприяє хронічна патологія носо- і ротоглотки. У нещеплених осіб частіше розвиваються тяжкі форми хвороби. Найпоширеніша — дифтерія мигдаликів, для якої характерні:
сіра або біла щільна плівка на мигдаликах і в горлі;
біль у горлі та при ковтанні;
збільшення шийних лімфовузлів;
набряк шиї;
підвищення температури, озноб;
утруднене дихання.
Можливі також форми дифтерії глотки, носоглотки, гортані, шкіри, очей та інших локалізацій.
Захворювання небезпечне ускладненнями, такими як інфекційно-токсичний шок (зниження артеріального тиску та температури тіла, блідість шкірних покривів тощо), міокардит, ураження нервової системи (полінейропатії, порушення мозкового кровообігу), ураження нирок.
Усі хворі з підозрою на дифтерію підлягають обов’язковій госпіталізації.
Для запобігання поширенню дифтерії необхідно:
негайно ізолювати та госпіталізувати хворих, осіб із підозрою на дифтерію та носіїв токсигенних штамів;
забезпечити провітрювання та дезінфекцію приміщення й предметів побуту;
продовжувати ізоляцію хворого до отримання двох негативних бактеріологічних результатів (мазки з носа і ротоглотки), взятих не раніше ніж через 24 години після завершення антибіотикотерапії;
встановити медичне спостереження за контактними особами на 10 днів із їх дворазовим бактеріологічним обстеженням;
Сімейний лікар має призначити контактним особам профілактичний курс антибіотиків без очікування результатів аналізів і за потреби провести вакцинацію відповідно до щеплювального статусу.
Найефективнішим методом профілактики є вакцинація. В Україні щеплення проводять у 2, 4, 6 і 18 місяців, ревакцинацію — у 6 і 16 років, а надалі кожні 10 років.