ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

 Як говорити з дітьми про війну та про смерть:

Письменниця і психоаналітик Мазаль Пас Багдаді у книзі “Вони вбили мої казки” радить, як говорити з дітьми про війну та тероризм, і допомагати їм в часи потрясінь.

По-перше: батькам, вчителям і вихователям, які живуть поряд із війною, необхідно визнати, що дитина має право на тривогу. Не варто думати, що маленькі діти не розуміють і не усвідомлюють реальності. Оскільки вони чують розмови дорослих, відчувають їх нервозність, дивляться та слухають новини по телебаченню, діти відчувають небезпеку. І дуже погано, коли ви робите вигляд, нібито нічого не сталося. Тому, говорити з дітьми про війну, про небезпеку, про можливість смерті – необхідно, але без особливих подробиць і прийнятною для дитини мовою – дуже простими словами. Намагайтесь відводити дітей від телевізора, коли там детально розповідають, хто кого і якою зброєю вбив, особливо якщо іде відеоряд. Навіть, якщо вам здається, що ваша дитина не цікавиться телебаченням, чимось зайнята, коли ви дивитесь новини – діти бачать і багато що помічають.

По-друге: реакція дитини і дорослого на події війни відрізняються. Дорослі захищаються, сприймаючи і аналізуючи інформацію. Діти сліпо вірять і довіряють батькам. Варто пам’ятати, що дитина живиться нашими силами. Світ дитини будується і базується на ідеї, що батьки – це ті, хто захистять. А захищати треба не стільки від реальної небезпеки, скільки від тієї, яка дитині здається реальною.

По-третє: найбільш небезпечна помилка батьків – не визнавати страх дитини. Навіть, якщо вам здається, що страхи дитини не мають реального підґрунтя – для дитини це не так, його страх реальний. Наприклад, вислів «не бійся, ти не повинен боятися» не має ніякого сенсу, оскільки страх від цього не зникає. Набагато ефективніше пояснити: «Ти маєш право на страх і тривогу, але я поряд, я буду тебе захищати». Важливо не відкидати страх дитини з приводу війни – це важливо для її здоров’я. Не висловлені, заховані страхи в результаті обернуться нічними кошмарами і порушенням сну.

Як допомогти дитині подолати свій страх? Для маленьких дітей гарним методом є малюнок. Вже сам факт того, що дитина взяла папір, олівець і малює те, що її лякає – вже має позитивний ефект. Це відкритий канал для зняття напруги, звільнення від страхів. Часто діти малюють себе могутніми, великими, можуть збити літак руками або перемогти велику армію. Таким чином вони компенсують власну безпорадність. Для дітей старшого віку (з 6 років) – необхідно розмовляти. Вони ставлять багато питань. Завдання дорослого при цьому чесно відповідати на питання, не дивлячись на свої фобії. Дорослі часто не хочуть говорити чи думати про смерть в той час, коли діти про це питають.

Наприклад, дівчинка питає свою тітку: «А якщо маму вб’є війна, ти мене забереш до себе?». Як може відповісти дорослий: «Припини, нічого такого не станеться». Але це якраз і є запереченням страху. Що ми можемо почути в цьому питанні? Дитина хоче знати, якщо мами не буде, хто буде піклуватися про неї. Відповідайте на те питання, яке ставить дитина Дівчинка уявила якусь ситуацію і хоче розвіяти власні сумніви. Найкращою відповіддю буде: «Так, я візьму тебе до себе, але будемо сподіватися, що цього не станеться, військові нас захищають». (Чи є така можливість, що мама дитини загине? Так, така можливість існує. Та в нас є армія, військові, які нас захищають).

Варто знати:

Коли будь-яка людина, а особливо дитина, стикається зі смертю близької людини, вона постає перед нею з двох сторін: по-перше, людина стає свідком смерті близької людини, а по-друге, усвідомлює, що сама смертна.

Вперше страх смерті з’являється у дитини у віці приблизно 3-х років, вона починає боятися засинати, багато разів питає у батьків, чи не помре вона. Потім формуються три базові ілюзії, які дозволяють уникнути страху.

Перша ілюзія: ілюзія власного безсмертя – «всі смертні, але не я». Руйнування цієї ілюзії може повністю змінити сприйняття навколишнього світу не як затишного і безпечного, а як сповненого загроз і несподіванок.

Друга ілюзія: ілюзія справедливості «всі отримують по заслугах. Якщо я буду хорошим, зі мною нічого не станеться». Руйнування цієї ілюзії призводить або до уявлення про те, що світ несправедливий і жахливий, або до виникнення нових ілюзій (часто їх роль виконує релігія).

Третя ілюзія – ілюзія простоти устрою світу: все поділяється лише на чорне і біле.

Швидкі відповіді на розповсюджені питання

Як я розповім дітям про смерть?

Простими, чесними словами. Сядьте з дитиною в тихому місці, обійміть її та розкажіть їй правду. Не бійтеся слів «вмер» або «мертвий». Наприклад, ви можете сказати: «Сталося щось дуже, дуже сумне. Батько помер. Його більше не буде з нами, тому що його більш немає в живих. Ми його дуже, дуже любили, і ми знаємо, що він також любив нас. Ми будемо за ним дуже сумувати».

В деяких коротких фразах розкажіть дитині, як померла близька людина. Наприклад: «Ви знаєте, що в останній час батько був дуже, дуже, дуже хворий. І від цієї хвороби він помер». Або: «Батько потрапив в аварію. Його дуже, дуже, дуже сильно поранили. І ція аварія призвела до того, що він помер».

Часто діти питають, що означає «помер»? І знову, поясніть це простими, чесними словами: «Його тіло більше не живе. Він більше не може ходити, дихати, їсти, спати, розмовляти, слухати і відчувати».

Часто дорослі не хочуть говорити про смерть, оскільки це важко і їм здається, що діти не зрозуміють через те, що маленькі. Дорослі вважають, що діти подорослішають і тоді їм можна буде пояснити. Але, коли вони подорослішають, у них можуть залишитись образи на вас.

Важливо:

  • Багаторазове повторення «дуже» допомагає дітям відділити смерть близької людини від того моменту, коли він був «дуже хворий» або «дуже сильно поранений».

  • Уникайте евфемізмів, які використовують, коли говорять про смерть – таких, як «ми його втратили», «він пішов від нас», «пішов в інший світ». Ці вирази живлять страхи дитини: вона боїться, що її покинуть. Ніколи не кажіть, що близька людина «заснула» – дитини почне боятися засинати.

Що мені відповісти, якщо діти питають: Чому?

«Чому мама померла?», «Чому батько помер?», «Чому дідусь потрапив в аварію?», «Чому це трапилось саме зі мноюна ці питання важко відповісти.

Можна зізнатися, що ви самі собі ставите такі ж запитання. Потім поясніть, що смертьце частина життя для всіх живих істот на землі. Вона приходить до кожного. Є речі, якими ми можемо керувати, а є такі, якими не можемо. Керувати смертю ми не можемо.

Обов’язково скажіть дітям, що у смерті ніхто не винен – ні померла близька людина, ні Бог і, звичайно, ні дитина. Скажіть дуже чітко: «Ти не винен». Це необхідно сказати для того, щоб дитина зрозуміла, що нічого з того, що вона сказала, зробила або подумала, не стали причиною смерті іншої людини.

Чи варто говорити про смерть у релігійних термінах?

Це рішення кожна сімя приймає самостійно. Взагалі, це залежить від того, наскільки ваші діти релігійні. Якщо вони виросли в родині віруючих, їм легше буде зрозуміти релігійні пояснення. Якщо ні, це, напевно, не найкращий момент для залучення їх до релігії – такі пояснення їх лише заплутають. В будь-якому випадку, уникайте таких висловлювань, як: «Боженька забрав батька» може пробудити в дитині страх; «Він тепер сидить на хмарах і слідкує, як ти живеш» може викликати страх переслідування.

Чи варто брати дітей на панахиду, похорон, поминки?

Це рішення кожна сімя також приймає самостійно. Як правило, дітей старше 6 років варто брати на похорон, якщо вони цього хочуть. Коли дитина бере участь в цьому ритуалі разом з родиною, вона отримує можливість виразити горе, знайти сили, отримати підтримку зі сторони інших членів родини, а також попрощатися з близькою людиною. Вона відчуває приналежність до тих, хто продовжує жити, не дивлячись на втрату, і це дає відчуття безпеки.

Потурбуйтесь про те, щоб заздалегідь підготувати дитину до того, що відбуватиметься на церемонії та що вона побачить і почує. Поясніть, що можливо багато хто буде плакати. Нехай діти ставлять питання. Якщо ви самі не відчуваєте в собі сили відповідати на них, попросіть зробити це когось із членів сімї або друзів.

Якщо дитина не захоче піти на похорон, не примушуйте її. Більше того, потурбуйтеся, щоб вона не почувала себе через це винною.

Чи зашкодить дітям, якщо вони будуть бачити горе та сльози?

Зовсім ні. Діти мають навчитися способам висловлювати горе, і найкраще вони зможуть це зробити на прикладі дорослих, які їх люблять. Якщо ви виглядаєте засмученою, це означає, що вони також можуть не приховувати своїх почуттів. Звичайно, коли дорослий намагається триматися героєм і приховувати почуття, діти також навчаться цьому. Але це нездорова реакція на горе. Не бійтеся проявляти свої емоції в присутності дітей. І не забувайте їх називати: «Я плачу, тому що я сумую за мамою, мені її не вистачає » – дитина має знати, чому ви плачете.

А якщо я буду так сильно в горі, що не зможу піклуватися про дітей?

Перш, ніж ви зможете потурбуватися про дітей, вам необхідно потурбуватися про себе.

Відпочиньте, добре харчуйтеся, не соромтеся звернутися за розрадою і допомогою до членів сімї і друзів. Подумайте, чи може хтось із дорослих потурбуватись про дітей до тих пір, поки ви зможете повернутись до своїх обов’язків. Не залишайтесь сам на сам зі своїм горем.

Чи варто повідомляти вчителям про смерть рідних дитини?

Так, і якнайскоріше. Вчителі прослідкують за поведінкою дитини та її емоційним станом протягом тижнів і місяців після того, як це трапилось. Вони зрозуміють і підтримають дитину в ті хвилини, коли вона сердиться або сумує.

Якщо в школі є психолог, варто і йому розповісти про те, що сталося. Вони прослідкують за тим, щоб горе дитини не перешкоджало її розвитку і навчанню.

Коли діти можуть знову почати гратися?

Як тільки вони захочуть це робити. Горе у дітей зазвичай проявляється стрибками. Сьогодні вона може плакати і сумувати, а завтра – сміятися і качатися на гойдалках. Діти не можуть горювати безперервно, вони потребують перепочинку. Рухливість допомагає їм впоратися з тривожністю і стресом.

Що може допомогти горю і переживанню втрати?

Коли помирає хтось, кого ми любимо, нам необхідно перепочити, набратися сил і продовжувати жити – незалежно від того, шість нам років чи шістдесят. Переживанню втрати допомагає увіковічнення пам’яті. Увіковічнення памяті близької людини – це можливість одночасно і озирнутися назад, і зазирнути в майбутнє. Память це те, що ми можемо контролювати, тому варто навчити дітей згадувати про померлих тоді, коли їм хочеться і в той спосіб, який вони виберуть.

Увіковічнити память тих, кого ми любимо, можна різними способами:

  • Можна розставити в домі фотографії померлого, особливо в кімнаті дітей. Поясніть дітям, що вони можуть тримати ці фотографії в спеціально обраному місці і діставати їх, коли їм цього захочеться.

  • Можна зібрати фотографії померлого в спеціальний альбом разом з дітьми. Розкажіть дітям про ті події, які зображені на фотографіях. Це допоможе вам і дітям згадувати.

  • Відвідуйте могилу. Поясніть дітям, що ви приходите сюди, щоби пригадати щасливі хвилини, які проведені з покійним, згадати його живим.

  • Запропонуйте дітям намалювати малюнок, присвячений померлому. Розмістіть цей малюнок в рамці на видному місці.

  • Можна посадити дерево – дерево символізує нове життя. «Батькове дерево» буде нагадувати дитині про щасливі хвилини, які вона провела з батьком.

  • Зробіть пожертву в память про померлого. Його ім’я назавжди буде асоціюватися з доброю справою.