Їсти. Ага. Бажано збалансовано, вчасно, спокійно і без новин.
Спати. Знаю, що важко, але треба. В ідеалі, навіть довше, ніж до війни.
Дихати. Особливо в критичних ситуаціях. Просто дихати.
Більше церкви і молитви. Навіть якщо важко зосередитись. Треба тільки зайти в храм або скласти руки до молитви. Все інше зробить Бог. Коли ми робимо до нього крок – Він до нас робить десять.
Робити корисні справи. Маленькі чи великі, скільки можливо. Але так, щоб “не розрядити” свою батарейку до нуля.
Не намагатися допомогти всім та у всьому. Ми лише люди, а не супергерої. Зосередьтесь на головному і доведіть розпочате до кінця.
Підтримати тих, кому важче, ніж нам. Найбільше уваги – воїнам та матерям з малими дітьми. Їм найскладніше пережити цей час. І ще раз: не можливо допомогти всім. Достатньо кільком найближчим.
Знімати стрес. Фізичні вправи, робота руками, за можливості, гарячий душ чи ванна. Оберіть те, що вас заспокоїть.
Зберегти щоденні звички. Зарядка, кава з собою, чи будь-що з того, що робили раніше.
Готувати їсти і прибирати в оселі. Чудово розвантажує мозок. І для сім’ї корисно.
Виділити собі час “без смартфону”. Дозувати новини. Намагатись не поширювати негатив, ненависть і злість. Звільнятись від них екологічно.
Постити потрібне, корисне або мотивуюче. А не все підряд, в тому числі, й фейки.
Не критикувати тих, хто поїхав з країни. І тих, хто залишився, але нічого не робить. І тих, хто робить, але не те. І тих, хто робить те, але не так. Взагалі нікого не критикувати. Кожен там, де має бути. А судити – не наша компетенція.
Тримати холодильник повним, тіло доглянутим, одяг чистим, а телефон зарядженим. Нічого складного, але спокою додає.
Спілкуватись та зустрічатись з рідними. Говорити про свої переживання. Обійматись. Цілувати. Частіше виявляти свою любов, хоча б дотиком.
Довірити себе, своїх рідних і країну Богові. Відчути внутрішній спокій. Поділитися ним з іншими.
Загалом, щоб пережити війну, треба ЖИТИ. Отож, не зупиняємось!