Поради батькам, соціальним працівникам та вчителям

Мета використання даного матеріалу: навчити дорослих за допомогою необхідної інформації допомагати собі та дітям в складній життєвій ситуації.

Чи розуміють діти, що відбувається в кризових ситуаціях?

Вікові особливості та найтиповіші реакції дітей різних вікових груп на стресові події:

Немовлята:

Особливості віку, типові реакції та можливі розлади:

Малюки перестають спати і постійно плачуть; інші, навпаки починають більше спати. Можуть проявитися висипання чи нервові тики, тобто дитина тілом буде намагатися подолати стрес, який переживає мама. Адже у цьому віці зв’язок мами і дитини надзвичайно потужний. Найважливіше – це психічна стабільність мами. Якщо мама спокійна, то і дитина буде спокійна. Якщо мама в паніці – то і дитина стривожена.

Способи допомоги:

Необхідно більше підтримувати з дитиною тілесний контакт, тримати на руках та гладити. Якщо такої можливості немає, то розмовляйте з нею, можна поспівати – голос мами заспокоює дитину і вона відчуває, що її не покинули. Варто слідкувати, щоб дитина була у теплі і постаратися обмежити її від сильного шуму.

Діти до 6 років:

Особливості віку, типові реакції та можливі розлади:

  • В цьому віці розуміння світу дитиною зосереджується навколо її особистого досвіду. Дитина не розуміє наслідків надзвичайних ситуацій. І хоча її турбує питання смерті, вона не до кінця усвідомлює, що померлі вже ніколи не повернуться.

  • Дитина сприймає світ через реакції своїх батьків, однак при цьому живе яскравим внутрішнім життям. Іноді межі між уявою і реальністю розмиваються, і тоді у дитини проявляється «магічне» мислення; віра у всесильність можливість попередити (унеможливити) подію або зробити так, щоб її не сталося.

  • Дитина може вважати, що саме вона є причиною подій, сприймати трагічну ситуацію як свою особисту провину. Дитина перебуває у пошуку цілей та причин того, що сталося, і «заповнює прогалини» за допомогою власної уяви. Це не має нічого спільного з брехнею. Насправді саме так дитина пояснює собі причини подій і розуміє світ, що його оточує. У цьому віці діти можуть запам’ятати багато деталей, однак їх порядок чи місцезнаходження може бути помилковими.

  • Діти реагують на негайні зміни у своєму середовищі, і особливо гостро сприймають реакції своїх батьків чи піклувальників. Вони реагують на руйнування своєї громади, на втрату члена родини чи на розлуку з друзями. У деяких дітей реакції сильніші, ніж в інших – це значною мірою залежить від їхнього попереднього життєвого досвіду, зокрема досвіду насильства, недоглянутості тощо.

  • Діти можуть почати поводити себе як немовлята: смоктати палець, у них може початися енурез. Діти можуть проявляти надмірну агресивність, плаксивість чи навпаки замкнутися і не розмовляти. У них змінюється режим харчування та сну, зокрема, можуть страждати від нічних кошмарів. Починають боятися того, що раніше їх не лякало. Вони міцніше “чіпляються” за батьків. Демонструють гіперактивність та брак концентрації. Зростає опір та вимогливість у поведінці. Вони можуть дуже чутливо та емоційно реагувати на реакції інших. Можуть відбуватися зміни в ігровій активності дитини: зменшення або відсутність інтересу до ігор, скорочення тривалості ігрової діяльності, повторення однієї й тієї самої гри. В іграх може проявлятися агресивність і навіть жорстокість.

Способи допомоги:

  • Для батьків, у яких маленькі діти, важливо слідкувати за своїм психічним станом і у разі появи певних ознак розладів – як то перепади настрою, тривожність, безсоння, роздратування чи апатія – важливо звернутися до спеціаліста. І варто подбати, щоб на той момент, коли мама не в стані, щоб виконувати свої функції по догляду за дитиною, біля дитини був хтось із рідних, кого дитина знає (бабуся, тато, тітка), хто зможе замінити маму на період її реабілітації чи відсутності. При можливості, добре, якщо дитина може провідувати маму. Якщо дитину відвезли в інше місце – вона повинна знати, що мама її не покинула, а поїхала лікуватися, доглядати бабусю тощо. Дитина чітко повинна знати, де знаходиться її мама і що вона повернеться і дитина з нею побачиться.

  • У цьому віці діти – маленькі «чомучки». Вони і без кризи ставлять багато питань. А в часи небезпеки вони можуть ставити їх ще більше, ще більше чіплятися за батьків, хотіти бути поруч з ними. Важливо, в цей період бути терплячими, не відганяти, не казати – «почекай і без тебе важко». Можна з дітьми малювати і складати історії, в яких є способи подолати негаразди. Таким чином дитина буде навчатися як вижити в найскладніших ситуаціях та мати надію.

  • Важливо пояснити дитині відмінність між подією і пам’яттю про подію. Скажіть дитині: «Навіть якщо іде дощ, це не означає, що ураган повернеться. Злива має меншу силу, вона не може знищувати так, як ураган», «Якщо ти чуєш сильний гуркіт машини, це не означає, що вона знову почне стріляти. Як правило, люди їх використовують для корисних цілей».

  • Утримуйте дитину подалі від радіо, телебачення та комп’ютера – розповіді про катастрофи можуть викликати страх їх повторення у майбутньому.

  • Допоможіть дитині знайти свій власний спосіб позбутися негативних почуттів: малюючи щасливі спогади, запалюючи свічки або промовляючи молитву (якщо такий спосіб є в досвіді родини).

  • В цьому віці дитині важко висловити такі загальні почуття, як гнів, сум, печаль, хвилювання про безпеку батьків, сестер, братів. Ви можете намалювати прості смайлики для різних почуттів. Розказати коротку історію про кожний смайлик. Наприклад: «Пам’ятаєш, коли вода прийшла в будинок, у тебе було таке схвильоване обличчя, як ось це?». Поясніть: «Діти можуть дуже сумувати, коли пошкоджено їхній дім». Використання іграшок та малюнків допоможе дітям виразити себе. Використовуйте також слова, що описують почуття, аби перевірити, як діти насправді почувалися: «Це справді страшний малюнок. Ти був наляканий, коли побачив, що вода прибуває?». Називаючи почуття, ви також навчаєте дітей означувати-називати те, що вони можуть відчувати, але не знають, що це.

  • Більше проводити часу з дитиною та гратися з нею. Гра це гарна терапія, щоб справитися з небезпечними ситуаціями (наприклад, коли дитина йде до лікаря, а потім бавиться у лікаря – це дає їй змогу знову пережити тривожну ситуацію і отримати досвід долати страх).

Діти 6 – 11 років:

Особливості віку, типові реакції та можливі розлади:

  • Діти у цьому віці краще розуміють природу та взаємозв’язок речей, зокрема бачать причинно-наслідкові зв’язки, ризики і чинники уразливості. Їх цікавлять конкретні факти, і вони цілковито усвідомлюють, що таке смерть і втрата. Зміни даються їм важко, і при цьому вони чітко розділяють світ, що їх оточує, на протилежності (добро – зло, правильне – неправильне, винагорода – покарання тощо). Іноді в них усе ще проявляється «магічне» мислення. Вони не можуть ще повною мірою усвідомити, що сталося. Без чітких пояснень вони будуть «заповнювати прогалини» самостійно.

  • Дитина може занадто сильно перейматися питаннями справедливості й почати порівнювати та розуміти відмінності у статках різних родин, їхніх традиціях, звичках тощо.

  • У дитини може розвинутися сильне почуття провини, особливо в сім’ях, які понесли втрату близької людини.

  • Діти цього віку можуть звинувачувати себе: вважати, що вони несуть відповідальність за катастрофи, або що вони могли і повинні були змінити те, що сталося. Вони можуть почуватися самотніми чи переживати за всіх людей, які опинилися в складних життєвих умовах. Вони можуть проявляти занепокоєння долею інших постраждалих.

  • У них можуть відбуватися зміни на фізіологічному рівні: статися розлад кишечника чи початися енурез. І за це їм буде дуже соромно. Важливо сказати їм, що в цьому немає їхньої провини і не треба соромитися. Так може реагувати тіло на незвичайні ситуації і, що з дорослими також так буває.

  • Для дітей у цьому віці характерні такі реакції: зміна рівнів фізичної активності; збентеженість у почуттях та поведінці; відстороненість, уникання соціальних контактів; постійне повторення розмов про подію; неготовність чи небажання відвідувати школу; відчуття та демонстрація страху; негативний вплив на пам’ять, концентрацію та увагу; розлади сну й апетиту; агресія, дратівливість та невгамовність; проблеми соматичного характеру (фізичні симптоми, пов’язані з емоційним стресом);

  • Окрім травматичних подій, свідками яких могли стати діти, є ще й інший стрес – це те, що дитину забрали зі звичного життя, де все було зрозумілим: у неї була сім’я та друзі, своя школа, хтось ходив до музичної школи чи в якийсь гурток. Були якісь плани, мрії. Раптом їй доводиться все це втратити. Ситуація ускладнюється особливо, коли діти вимушені їхати та залишатися якийсь час без батьків і вони не розуміють, чому так відбувається.

Способи допомоги:

  • Насамперед з дітьми потрібно розмовляти. Не думайте, що діти не знайдуть спосіб отримати інформацію (школа, вулиця, телебачення, Інтернет). Тому краще їх самим надати інформацію відподно до їхнього віку та розвитку.

  • Забезпечте умови для того, щоб діти могли поговорити з вами про свої проблеми та переживання. Переконайте їх, що їхньої провини в тому, що сталося немає. Дуже чітко треба проговорювати: «Ти не винуватий». Наприклад: «В смерті тата ніхто з нас не винуватий і ти не винуватий», «Після страшної події багато дітей та батьків продовжують думати, що вони могли би щось змінити» чи «Я повинен був щось зробити в тій ситуації». Але «Це не свідчить про їхню провину. Пам’ятаєш? Пожежник сказав, що ніхто не зміг врятувати твого песика, це не твоя вина, що він загинув».

  • З’ясовуйте непорозуміння і чітко пояснюйте, що насправді відбулося, коли ваша дитина про це запитає чи попросить. Уникайте деталей, які можуть налякати дитину і спробуйте заспокоїти. Продовжуйте відповідати на питання і переконувати дитину, що сімя у безпеці. Не дратуйтеся. Нехай ваші діти знають, чого вони можуть очікувати надалі. Розкажіть їм про плани стосовно школи, а також місця, де вони будуть жити.

  • Нагадайте дітям, що є люди, які працюють над тим, аби убезпечити постраждалі сім’ї, і що ваша сім’я може отримати більшу допомогу вразі необхідності.

  • Варто говорити правду про те, що ви переживаєте, якщо дитина запитає. Ви можете сказати, що вам самим важко зрозуміти і пояснити те, що відбувається і вам також страшно. Але ситуація так склалася і вам треба навчитися жити в такій ситуації. І головне, що ви разом, тому зможете один одному допомагати і підтримувати. Для дитини важливо відчувати, що вона потрібна, а ви поруч.

Діти старшого віку (12 – 16 років):

Особливості віку, типові реакції та можливі розлади:

  • Це складний кризовий період розвитку дитини, в цьому віці дитина переглядає свої цінності, будує своє світобачення, намагається знайти своє місце в соціумі. В цей період діти мають, здебільшого натягнуті стосунки з батьками. Вони вже не діти, але ще й не дорослі. Вони мають свою думку і хочуть бути почутими. Це нелегкий віковий період, який навіть у звичайний час часто супроводжується проявами зухвалої поведінки, яка може посилитись під впливом кризової ситуації. Будь-які покарання чи зауваження можуть лише спричинити погіршення поведінки дитини.

  • Для дітей цього віку стресовим буде і зміна місця проживання, і зміна школи та адаптація в новому колективі. Навіть в звичайних умовах зміна школи – це стрес. Тому важливо спілкуватися, соціалізуватися, розмовляти з однолітками та з дорослими – це допоможе швидше повернутися до нормального життя.

  • Підлітки усвідомлюють серйозність наслідків надзвичайної ситуації як з власної, так і з чужої точки зору. У підлітків розвивається сильне почуття відповідальності за свою родину – деякі з них у цьому віці вже стають справжніми годувальниками. Крім того, типовими для цього віку є почуття провини та сорому.

  • Підлітки часто переживають глибоке горе. Для них характерне свідоме почуття сорому чи провини за те, що їм не вдалося чи вони не мали можливості допомогти постраждалим, тому вони часто надмірно переживають. Вони можуть заглибитися у себе, замкнутися і почати жаліти себе. При цьому в багатьох відбуваються зміни у стосунках з іншими людьми.

  • Водночас серед підлітків поширюються прояви ризикованої чи самодеструктивної поведінки, замкнутість та уникнення контактів, а також агресія. Вони переживають докорінні зміни у світогляді, що супроводжуються відчуттям безпорадності та безнадії щодо сьогодення та майбутнього.

Способи допомоги:

  • Послухайте думки та переживання дітей – не осуджуйте, навіть якщо ви не погоджуєтеся. Поясніть, що відбувається (наприклад, вам треба переїжджати чи ви залишаєтеся, а дитина їде) дозвольте їм сумувати, сердитися, не чекайте, що вони будуть сильнішими і поводитимуть себе як дорослі. Однак вони хочуть бути дорослими і в часи кризи вони можуть бути помічники вам у ситуації, що склалася. Чітко проговоріть правила, за якими ви тепер будете жити. Поясніть, чого ви від них чекаєте і на яку підтримку розраховуєте. Послухайте розмірковування дитини, чого побоюється чи на що сподівається вона.

  • Не завищуйте вимог щодо навчання, підтримуйте можливість спілкуватися з однолітками та з дорослими – це допоможе швидше повернутися до нормального життя.

  • Допомагайте підліткам зрозуміти, що провокуюча поведінка є шкідливим і небезпечним способом проявляти гнів. Поясніть: «Багато підлітків та деякі дорослі не контролюють себе після перебування у кризовій ситуації. Вони думають, що їм допоможе алкоголь або вживання наркотиків. Думати так не є аномальним, проте це не принесе користі. Навпаки, проблеми, які існують не зникнуть, а до них додадуться ще й нові».

  • Допоможіть підліткам визначити, що саме нагадує їм про лихо і викликає побоювання: певні люди, місця, звуки, запахи, почуття, час доби тощо. Поговоріть про відмінність між подією і спогадами про неї. Поясніть: «Коли ти згадуєш, спробуй сказати собі: «Я зараз засмучений, тому що згадую, але цього разу все по-іншому, зараз я у безпеці».

  • Поясніть, що висвітлення в ЗМІ інформації про стихійне лихо чи військові дії може викликати страх, що це станеться знову. Поясніть, що повторення інформації та зображень у новинах можуть погіршити стан підлітка. Запропонуйте вимкнути телевізор. Це те, що дитина може контролювати сама.

  • Залучайте підлітків до допомоги іншим, але переконайтесь, що вони не обтяжують себе надміру. Допоможіть їм в організації проектів, які відповідають їхньому віку: очищення території школи, забезпечення продуктами і речами тих, хто цього потребує. Можна запропонувати дитині підключитися до волонтерського руху, спілкуватися з однолітками, які також вимушено переїхали. Підтримайте ініціативу дитини.

  • Важливим є те, щоб у школах психологи підтримували дітей в адаптаційний період та необхідно проводити роботу з вчителями, які могли би допомагати таким дітям.